який спростовує

- contradictiousor

1) суперечливий

2) що заперечує (спростовує)

3) що любить заперечувати (сперечатися)

* * *

1) який любить заперечувати, суперечити, сперечатися

2) заперечливий, який спростовує

1) що спростовує

2) що домагається істини (розкриваючи протиріччя у судженні противника)

* * *

1) який спростовує (пepeв. у формі силогізму)

2) який добивається істини шляхом розкриття протиріч у судженні супротивника

3) перехресний ( про допит)

1. n

1) опонент; противник; ворог

2) спорт. суперник, противник

3) юр. опонент; супротивна сторона

2. adj

1) протилежний; розташований навпроти

2) ворожий, супротивний

* * *

1) ворог, супротивник; конкурент

2) cпopт. супротивник, суперник

3) юp. протилежна сторона ( у процесі)

1) протилежний; розташований навпроти

2) супротивний, протилежний, ворожий; який заперечує, який спростовує; який суперничає; конкурентний

1) ворог, супротивник; конкурент

2) cпopт. супротивник, суперник

3) юp. протилежна сторона ( у процесі)

1) протилежний; розташований навпроти

2) супротивний, протилежний, ворожий; який заперечує, який спростовує; який суперничає; конкурентний

1) який любить заперечувати, суперечити, сперечатися

2) заперечливий, який спростовує

1) який спростовує (пepeв. у формі силогізму)

2) який добивається істини шляхом розкриття протиріч у судженні супротивника

3) перехресний ( про допит)

- disproving evidence

1) спростування; наведення контрдоказів

2) спростувальний, який спростовує

•

- rebutting evidence

- repelling evidence

"ЛОГІКА АВІАСАФА" - логічний трактат, що зберігся в рукописному збірнику "Приточник" з 1483 р. в колекції Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря. Відомий також під назвою "Київська логіка". "Л.А." близько 1462 р. була перекладена в Києві давньоукр. мовою зі староєвр. В її основу лягла перша частина логічного трактату араб, філософа XI - поч. XII ст. Аль-Газалі "Повчання філософів", що була вступною частиною до іншої відомої праці Аль-Газалі "Спростування філософів". Як встановили дослідники, "Авіасаф" - це євр. варіант імені іншого араб, філософа Аль-Фарабі. Аль-Газалі цитує спершу Аль-Фарабі, а відтак його спростовує. На поч. XV ст. логічний трактат Аль-Газалі був перекладений з араб, мови на євр. Відомий також лат. переклад, який на поч. XVI ст. двічі виходив друком у Венеції. Укр. переклад стоїть ближче до араб, оригіналу та до його євр. перекладу, аніж до лат. Проте "Київська логіка" охоплює текст Аль-Газалі не в такій повноті, як лат. варіант. У своїй основі "Л.А." - це виклад формальної логіки Аристотеля. У ній досить широко викладені вчення про поняття і терміни, предикаменти, судження, силогізми, про універсали та логічні доведення. Поява "Л.А." в укр. перекладі в друг. пол. XV ст. була значним кроком вперед у розвитку науки логіки в Україні порівняно з попереднім періодом, коли єдиним джерелом логічних знань була "Діалектика" Йоана Дамаскіна, що давала лише уявлення про систему категорій.

ЕТНОЕТИКА - галузь етичного знання, новий різновид теорії моралі, який з'ясовує співвідношення моральних універсалій і національно-специфічних моральних уявлень та норм, особливостей відбиття в них вселюдських моральних вимог. Базуючись на комунікативному принципі рівноправ'я та справедливості щодо відмінних моральних цінностей, Е. конкретизує та доповнює макроетику, етику екуменізму. Як розділ теорії моралі Е. вивчає різні аспекти моральної самосвідомості національних спільнот: онтологію моральних взаємин, специфіку модифікацій етичної свідомості, співвідношення абсолютного і відносного в моралі, питання свободи і права націй на розвиток відповідно до власних традицій і цінностей самореалізації. Виявляючи архетипічні джерела моральних поглядів, звичаїв, норм, Е. фіксує інваріантні моральні цінності народів, з'ясовує своєрідність розуміння моральних чеснот (честь, спільне благо, обов'язок, повага до "інакшості"), сприяючи тим самим самоідентифікації етносів як суб'єктів моралі у контексті історичної долі даної національної спільноти. Е. відіграє важливу соціальну роль: формує сучасну комунікативну культуру міжетнічних стосунків, сприяє запобіганню конфліктних ситуацій в інтернаціональній сфері, викриває і спростовує міфи, що живлять шовінізм, радикальний націоналізм, ідею меншовартості, ксенофобію. Виконуючи пропедевтичну функцію "науки жити разом", Е. впливає на процеси забезпечення суспільної злагоди, цивілізованого спілкування людей, стабільного поступу суспільства.

Парменід із Елея (бл. 540/515, Пд. Італія - після 480 до н. е.) - давньогрецьк. філософ, засновник елейської школи. Написав для рідного міста закони, що виявилися дуже вдалими. До занять філософією навернутий піфагорійцем Амінієм, але розвиває мотиви Ксенофана (у котрого також навчався). Своє філософське вчення виклав у поемі "Про суще (природу)" (назва пізніша), від якої збереглося близько 160 віршів і, зокрема, вступ. Сюжет поеми: юнак, який жадає знання, зустрічає богиню Справедливості (Правди) - Дике. Вона розповідає йому про два шляхи: шлях знання, на якому отримуєш достеменну істину про суще, і шлях гадки (опінії), на якому можливі лише вірогідні уявлення, що ніколи не є достовірними. Як і інші досократики, П. вирішує проблему достеменно існуючого, справжнього буття А. ле, на відміну від них, рішення знаходить не у конкретних субстанціях (Воді, Повітрі, Вогні тощо). П. порушує питання про достеменне буття, яким воно є за власними визначеностями. Його вчення містить те, що засвідчує сама думка (логос), котра мислить буття. П. є зачинателем строгого мислення, цілковито умоглядної метафізики, яка виводить свої положення із самої думки. Отримане таким чином вчення П. про істинно суще можна звести до п'яти головних положень: 1) Лише буття існує, небуття немає. Це висновок з аналізу двох можливостей мислення, що відкриваються на першому шляху, визначеному Дике. Одна можливість, яку обирає П., - з необхідністю є буття. Друга - з необхідністю є небуття, її П. відкидає: адже те, чого немає, не можна ані пізнати, ані висловити. У свою чергу, заперечити реальність буття не можна, не знаючи його, а це передбачає його як існуюче. 2) Буття у своїй достеменності є Єдине, одне, тобто таке, що всюди дорівнює собі і охоплює все існуюче. Відтак Все є одне, Єдине. 3) Властивості Єдиного протилежні якостям, що їх мають чуттєві речі у світі Множинного Є. дине не виникло, не зникне, перебуває вічно (нескінченне), цілокупне, нерухоме, незмінне, гомогенне, не має порожнин (тобто не містить у собі небуття). П. уподібнює його довершено круглій Кулі, кожна точка якої рівновіддалена від центра. Цією метафорою виражається собірівність, безперервність, суцільність та рівноякісність буття (Єдиного). 4) Думка і буття є одне й те саме: мислення підтверджує суще у його буттєвості, а що виявило свою немислимість, не може існувати. На цій підставі спростовується як достовірність свідчень, так і припущення реальності небуття. Умоглядне мислення (логос) отримує значення критерію, яким засвідчується саме буття - суще у його достеменності. 5) Існують два шляхи пізнання: шлях знання, на якому буття постає як Єдине; шлях гадки (грецьк. "докса"), що представляє світ як Множинний і відповідає чуттєвому досвіду. Дане фундаментальне розмежування - умоглядно достовірного знання, з одного боку, і оманливого чуттєвого досвіду, що акумулюється у гадці (опінії), з іншого, - в різноманітних формах відтворюється у західній філософській традиції аж до сьогодення і становить засадничий принцип мислення у її межах. Однак IL, у повній відповідності до ксенофанівської настанови, не відкидає шлях опінії. Після викладу вчення про Єдине (достеменне буття) він подає розлоге вчення про генезис світу чуттєвих речей (Множинного). Всі речі виникають з двох елементів - вогню (активного) і землі (пасивного). Космогонія - це лише вірогідне знання, але воно теж необхідне, відповідаючи природі видимих речей. Учень П. Зенон Елейський сформулював низку аргументів, якими доводить істинність вчення П. про Єдине на противагу свідченням почуттів (див. Зенон Елейський, Елейська школа, досократики). Осн. тв.: "Про суще".